Увійти|Реєстрація

м.Київ, вул. Володимирська, 23

info@cgpa.com.ua

Підписатись на новини
23.10.2019Огляд судової практики щодо визнання недійсними рішень наглядової ради від Олександра Окунєва, голови Правління ПАКУ

У дайджесті судової практики Верховного Суду у справах, що виникають із корпоративних відносин (2018 р. – 15 липня 2019 р.) акумульовано судову практику Верховного Суду у справах, що виникають із корпоративних відносин, яка сформована Великою Палатою, Касаційним адміністративним, Касаційним господарським та Касаційним цивільним судами. Практику систематизовано за категоріями спорів, які суди вирішують найчастіше та стосовно яких Верховний Суд сформував позиції, що дали змогу забезпечити єдині підходи до праворозуміння.

Вперше проект дайджесту було надано для ознайомлення науковцям і практикам у сфері корпоративних відносин. Верховний Суд висловлює їм свою вдячність за надані пропозиції, які були враховані. Рецензії та огляди науковців і практиків вміщено в дайджесті окремим розділом.

З повним текстом Дайджесту на 174 сторінках можна ознайомитись на сторінці Верховного Суду за посиланням – https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/782039/

Олександр Окунєв, голова Правління ПАКУ, підготував огляд судової практики щодо визнання недійсними рішень наглядової ради, текст якого включено до вищезгадуваного Дайджесту та наводиться далі.

Питання судової практики щодо визнання недійсними рішень наглядової ради стають дедалі актуальнішими, адже, по-перше, зростає роль цього органу управління в компаніях, по-друге, порядок роботи цього органу є значно менш врегульованим на нормативному рівні порівняно із порядком прийняття рішень загальними зборами акціонерів. Саме через це існує значний запит на сформовані та зафіксовані правові позиції вищих судових інстанцій з цих питань.

Зупинимося на деяких з них.

Чи можливо у випадку неврегульованості питання чинним законодавством використовувати аналогію з порядком проведення загальних зборів акціонерів для врегулювання питань проведення наглядової ради?

З цього приводу судова практика постійно змінюється. Більш ранні судові рішення здебільшого ґрунтувалися на твердженні щодо можливості використання у цьому випадку аналогії закону. Як приклад можна навести постанову ВГСУ від 25 квітня 2012 року у справі № 15/5025/1283/11, у якій зазначено таке: «При вирішенні спорів, пов’язаних з порядком скликання і роботи НР, визначенням правомочності її засідання, необхідно застосовувати положення установчих документів АТ. У випадку їх неврегульованості в установчих документах застосовується аналогія закону в частині норм, що регулюють відповідні питання скликання та проведення загальних зборів акціонерів (обов’язковість повідомлення усіх членів НР про проведення засідання, надання інформації з питань порядку денного, правомочність, порядок прийняття рішення)».

Втім, пізніше ВГСУ змінює власну позицію на діаметрально протилежну. Так, у постанові Пленуму ВГСУ від 25 лютого 2016 року № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» зазначено, що  судам «слід виходити з того, що до порядку скликання засідань НР АТ не можуть бути застосовані за аналогією норми, які визначають порядок скликання ЗЗА». Саме ця позиція виглядає більш зваженою, адже наглядова рада жодним чином не може сприйматися  як  загальні  збори акціонерів, що проводяться  у спрощений спосіб. У цих органів різна правова природа, різне призначення і, відповідно, різні принципи роботи та прийняття рішень. Отже, проведення жодних аналогій між порядком прийняття рішень цими органами є безпідставним.

Верховний Суд у постанові від 4 червня 2018 року у справі № 910/19433/17 побічно підтримав позицію щодо можливості аналогії закону, зазначивши, що неповідомлення члена наглядової ради – представника акціонера про проведення засідання наглядової ради, яке призвело до неучасті цього члена наглядової ради у засіданні, дає правові підстави для задоволення позову про визнання недійсними рішень наглядової ради навіть за наявності кворуму засідання наглядової ради.

Неучасть члена наглядової ради – представника акціонера суд, очевидно, розтлумачив як порушення права цього акціонера на участь в управлінні товариством. Загальновідомо, що існує практика визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів у разі неповідомлення акціонера про збори у спосіб, передбачений законом. Втім, чи можна застосовувати той самий підхід до засідань наглядової ради? Законом про акціонерні товариства у ч. 1 ст. 63 прямо встановлено обов’язок посадових осіб органів товариства (член наглядової ради є такою особою відповідно до п. 15 частини 1 ст. 2 Закону про акціонерні товариства) діяти в інтересах товариства, а не акціонера, представником якого він є. Отже, факт порушення охоронюваного законом інтересу акціонера – позивача є спірним. Навіть беручи участь у засіданні наглядової ради, член ради – представник акціонера повинен був би голосувати не в інтересах цього акціонера, а в інтересах усього товариства в цілому. Інтереси ж товариства і його окремих акціонерів досить часто не збігаються.

Звісно, описана у наведеній судовій справі ситуація не є загальною, втім сигнал про те, що питання використання аналогії закону при проведенні засідань наглядової ради та загальних зборів акціонерів все ще залишається відкритим, у цьому рішенні пролунав.

Питання щодо можливості судового оскарження рішень наглядової ради акціонерами у разі порушення таким рішенням охоронюваного законом інтересу такого акціонера.

Як відомо, наразі законом прямо не встановлено можливості акціонера вимагати у судовому порядку визнання недійсним рішення наглядової ради. Проте така можливість, звісно, існує, й це цілком слушно підтверджено постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 920/432/17.

Однак ані наведеним, ані іншими рішеннями Верховний Суд не окреслив кола порушень порядку проведення засідань наглядової ради, які призводять до безумовного визнання недійсними рішень прийнятих на таких засіданнях. Існує декілька питань, які у попередні роки по-різному вирішувалися судовими інстанціями. Іноді з таких питань виносилися доволі сумнівні рішення, які наразі можуть використовуватися, як «прецедентні».

Так, ВГСУ у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 910/27532/15 зазначив, що члени НР – представники акціонера повинні діяти відповідно до вказівок акціонера, представником якого вони є. Зазначені члени НР не можуть голосувати на засіданнях      НР «на свій розсуд», якщо такі повноваження прямо не надані їм акціонером. У разі, якщо таких повноважень члену НР – представнику акціонера не надано, він голосує відповідно до вказівок акціонера. Рішення НР, прийняті з порушенням цього правила, підлягають визнанню недійсними. Отже, член наглядової ради – представник акціонера, на думку ВГСУ, повинен обов’язково мати документ від акціонера, якого він представляє, де зазначено, яким чином такий член наглядової ради має голосувати. Таких вимог не містить наразі жоден нормативний документ.

У постанові ВГСУ від 12 червня 2013 року у справі № 5009/3196/12 зазначено,   що доводи про те, що НР не має права проводити свої засідання у не передбачений статутом АТ спосіб – шляхом Skype-конференції, відхилені. Реалізація членами ради своїх прав, передбачених договорами, щодо участі у засіданні НР за допомогою Skype- конференції не суперечить вимогам чинного законодавства, статутним документам АТ   і не змінює визначений статутом АТ порядок прийняття радою рішень, оскільки забезпечує участь членів ради у реальному часі. Цілком слушне рішення з точки зору доцільності. Втім, чи погодиться Верховний Суд з такою позицією у майбутньому – незрозуміло, адже це питання нормативно в Україні, на жаль, досі не врегульоване для акціонерних товариств. Чи можливо у цьому випадку застосовувати аналогію закону для товариств з обмеженою відповідальністю – питання, на яке має дати відповідь Верховний Суд.

У постанові ВГСУ від 6 листопада 2012 року у справі № К2/045-11 наводиться оригінальний порядок визначення кворуму засідань наглядової ради: ВГСУ встановив наявність кворуму на засіданні НР, у якій брали участь три члени з п’яти. При цьому статутом АТ було встановлено, що засідання є правомочним за умови участі не менш як 2/3 членів НР. До речі, в інших рішеннях ВГСУ також зустрічається подібне ставлення до визначення кворуму органів управління.

Усі ми зі школи пам’ятаємо арифметику і розуміємо, що дві третини більше ніж нуль цілих шість десятих. Втім, мова йде не про дробі, а про людей. Чи є правомірним встановлювати у внутрішніх нормативних документах «некоректний» кворум засідань через визначення відсотку або частки від загальної кількості членів – питання, на яке суд прямої відповіді не дає. Дійсно, у законах кворум визначається у дрібних числах; але такий підхід є виправданим, адже регуляції адресовані великій кількості товариств, які мають різну чисельність членів наглядових рад, правлінь тощо. Якщо ж мова йде про конкретне товариство, статут якого чітко визначає чисельність членів наглядової ради, говорити про якісь дрібні значення під час визначення кворуму просто недоречно. Кворум засідань у внутрішніх документах товариства має бути визначеним чітко – скільки   осіб   має   бути    присутніми,    щоб    засідання    вважалося    правомочним. За відсутності таких регуляцій у внутрішніх нормативних документах товариства суди, на нашу думку, мають визначати його, використовуючи правила округлення дрібних чисел до цілих одиниць, а не на свій розсуд.

Ми навели тільки малу частину проблемних питань, які зустрічаються під час розгляду у судах спорів щодо визнання недійсними рішень наглядових рад. Розуміємо, що Верховний Суд обмежений у висловленні власної точки зору предметом справ, що розглядаються. Сподіватимемося, що всі зазначені питання згодом стануть предметом розгляду ВС і таким чином будуть вирішені.