Сьогодні була неймовірно цікава лекція судді з Німеччини щодо судової практики по сквіз-аутах.
Не можу не поділитися найбльш цікавими моментами:
1) такі спори розглядаються спеціальною палатою з комерційних спорів, де склад суду такий: один професійний суддя (юрист) і двоє суддів – представники бізнесу (обираються на 5 років на громадських засадах ТПП).
2) рішення про проведення сквіз-ауту приймається загальними зборами, але по суті це рішення контролюючого акціонера, який повинен мати не менше 95% акцій; акцоінер не повинен обгрунтовувати своє рішення (вказувати мотиви викупу акцій у міноритаріїв); для визначення ціни викупу акціонер отримує висновки двох експертів, один обирається акціонером (професійний оцінювач), інший призначається судом за клопотанням мажритарія (з цього, по суті, і починається судовий контроль, це перший момент, коли суд “втручається” у процедуру сквіз-ауту);
3) акціонер може оскаржити рішення загальних зборів через порушення процедури в загальному порядку (тоді рішення не реєструється у реєстрі, а проведення процедури блокується і може бути розблоковане лише судом апеляційної інстанції), а може подати заяву про оспорювання визначеної суми компенсації протягом трьох місяців з дати проведення зборів;
4) така заява розглядається судом у окремому провадженні, що передбачено спеціальним законом про розгляд спорів між акціонерами; суддя зазначив, що прийняття такого закону дозволило прискорити розгляд спорів, повязаних зі сквіз-аутом, і тепер вони розглядаються протягом 3-5 років, а раніше це було до 10, бо це найскладніша категорія спорів; іноді лише оцінка бізнесу судовим експертом може тривати до 3 років;
5) сама процедура не є класичною змагальною – вона спрямована на захист міноритарного акціонера, оскільки порушене одне з його основоположних прав – право власності (не було справедливої компенсації за вилучене майно); тому всі витрати, як правило, покладаються на мажоритарія, бо саме він ініціював позбавлення міноритарія власності; акціонер у таких спорах не повинен надавати докази чи висновки оцінювача – достатньо більш-менш логічно аргументувати, чому він вважає варість заниженою;
6) всі бажаючі акціонери можуть також подати свої заяви і брати участь у провадженні (всі такі заяви обʼєднуються в єдине провадження); втім, рішення буде дійсним для всіх акціонерів товариства (брали вони участь у процедурі чи ні); для цього суд цим акціонерам – “не учасникам процесу” призначає адвоката, який їх представляє у цьому процесі; суд не може погіршити становище міноритарія і зменшити ціну, а може лише збільшити ії; з 2023 року акціонера – заявника має обовʼязково представляти адвокат, бо процедура складна і професійне представництво забезпечує більш швидке та ефективне правосуддя (при цьому доволі мало адвокатів спеціалізуються на таких спорах, вони, як правило, мають юридичну та економічну/бізнес освіту, тому часто акціонерів представляє спільний адвокат);
7) відповідачем є мажоритарний акціонер, який викупив акції;
останнє, що сподобалося, – це теза про те, що вибір методів оцінки – це питання права, бо неодноразово чула звинувачення у тому, що ВС втрутився в методику оцінки, визначивши методи, які мають бути застосовані.
Насправді, дуже тішуся з того, що у багатьох принципових речах ми “співпадаємо” з німецькими колегами.
Ну й, звісно, є багато речей, які б можна було запозичити шляхом внесення змін до законодавства.
Джерело: Елена Кибенко, Касаційний Господарський суд у Складі Верховного Суду.